Планування та проведення сучасного уроку на основі психофізіологічних особливостей молодших школярів

     Планування та проведення сучасного уроку на основі психофізіологічних особливостей учнів вимагає від вчителя володіння широким діапазоном методів і прийомів організації провідних видів діяльності різного змісту, певну самостійність поглядів на методику уроку, знання психології та фізіологічних відмінностей різних груп учнів, за віковими, соціальними, індивідуальними особливостями. Сучасна початкова школа спонукає вчителя вчити, розвивати, виховувати дитину, оберігаючи та захищаючи її індивідуальність. Педагог повинен не затискувати, а визволяти; не пригнічувати, а  підносити, не ламати, а формувати; не диктувати,  а вчити; не вимагати, а запитувати; переживати разом з дитиною  багато натхненних хвилин радості  інтелектуального навчання, збагачення, самоудосконалення особистості. В освіті дві цінності дитина і педагог, а звідси центрованість на ідеях: людина - не засіб, а мета, тому не дитину треба пристосовувувати до системи освіти, а школу до неї.
      Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дитина, яка пішла в школу, як суб’єктивно (соціальний досвід: сім’я, д/з; стан здоров’я, фізичний розвиток) так і об’єктивно (необхідний психічний рівень розвитку, уваги, пам’яті, мови; володіння розумовимим операціями – порівнянням, узагальненням, висновками; наявність досвіду управління своїми почуттями) готова до навчально-пізнавальної активності.
      Більшість дітей, які прийшли до школи мають позитивну спрямованість до неї (крок до дорослості, самостійності, організованості). Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів учіння, що, як правило, зберігаються упродовж  усього шкільного життя і, навіть, визначають став- лення особистості до процесу пізнання на все життя. Оцінка вчителя формує в учня переживання успіху, або неуспіху, впливає на інтелектуальну емоційно-вольову сферу, тобто на особистість в цілому; так як оцінка виступає, як міра успішності, вона й викликає позитивні (негативні) переживання. Для молодшого школяра переживання успіху є позитивною рушійною силою в навчальній  діяльності.
      Ці дві потреби – потреба в успіху і пов’язана з нею потреба в позитивних переживаннях – є тією реальною основою, яка повинна бути використана для формування в учнів потреб у навчальній діяльності. Важлива функція вчителя початкових класів забезпечити успіх  кожного учня в пізнавальній діяльності, використати оцінювання, як засіб стимулу. З переходом дитини до школи її почуття і емоції починають визначати не стільки гру і спілкування з однокласниками в процесі ігрової діяльності, скільки процес і результат її навчальної діяльності та потребу, яку вона задовольняє.
       Навчальна діяльність стимулює прояв інтересу до ігор, які вимагають кмітливості, інтелектуального напруження. Діти з задоволенням навчаються, якщо вчитель додержується певних умов організації навчального процесу: оптимальний темп; чіткість, доступність, стислість; максимальна опора на активну мислительну діяльність; бережне ставлення вчителя до уваги дітей; різноманітність форм і видів роботи; залучення до навчальної діяльності всіх учнів; яскрава дозована наочність; стимулюючі засоби навчання; позитивний психологічний мікроклімат; захищеність, довіра, взаємодопомога, взаємоповага; організація робочих місць всіх учасників навчально-виховного процесу.
       Специфічними є і учбові ситуації: конкретно- практичні завдання, різні способи відтворення зразків, операцій, засвоєння системи, умов по використанню різних способів навчальних дій відповідно до предмету та навчальної вправи.
       Основними новоутвореннями психіки молодшого школяра є довільність, як особлива якість  психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання в середніх класах загальноосвітньої школи. Ефективність розвитку цих новоутворень істотно залежить від того, наскільки цілеспрямовано в процесі навчання учнів спонукають аналізувати свої враження від сприйнятих об’єктів, усвідомлювати їх окремі властивості та свої дії з ними, виділяти суттєві ознаки об’єктів, оволодівати критеріями оцінки окремих їх параметрів, виробляти способи класифікації, утворювати узагальнення, усвідомлювати загальне у своїх діях при розв’язу ванні різних навчальних завдань.
     Структура учбової діяльності учнів початкової школи складається поступово відповідно до того, як діти навчаються її здійснювати, виробляючи перші вміння вчитися.
     Складнішими стають цілі учбової діяльності, що  визначаються змістом шкільного навчання, оволодіння цими навичками вимагає не тільки активності, а й формування нових дій (мислительних, мовних, мнемічних, уявних, практичних).
     Повноцінна робота дитини в учбових ситуаціях вимагає використання дії контролю. Спочатку основну роль в організації контролю доводиться виконувати вчителю і, лише поступово, на цій основі, формуються навички самооцінки та самоконтролю за процесом засвоєння навчального матеріалу учнями (план роботи, інструктаж, зашифровані завдання, ігри типу «Допоможи Незнайкові», «Пеньочки», «Лабіринти»). Самооцінка молодших  школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується внаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності  дитини невдач більше, ніж успіхів, і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає ще й почуття непевненості в собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види діяльності.
      Уже в кінці другого та в третьому класі учні поступово розпочинають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. При ознайомленні учнів з послідовністю учбових дій слід розрізняти серед таких предметні та такі, що мають виконуватись у внутрішньому мисленому плані. Серед таких учбових дій особливої уваги вимагають ті, що спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається (переказ, короткий запис до задачі, план, типи задач).
         Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, більш врівноваженими. Для дітей цього віку загалом характерний життєрадісний бадьорий настрій. Причиною афективних станів, що мають місце може стати незріла вольова поведінка, розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистих якостей і реальними взаємостосунками з людьми.  Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей дітей молодшого шкільного віку. Поступове обмеження дитини, як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку, як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку. Воля, в цьому віці, характеризується нестійкістю в часі. Діти легко піддаються навіюванню. В цей період формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, витримка, наполегливість, впевненість у своїх силах. Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від єдності вимог сім’ї і школи, методів навчально-виховної роботи.
     Отже, при плануванні та проведенні сучасного уроку на основі психофізіологічних особливостей молодших школярів слід  дотримуватись загальних вимог до організації навчання у початкових класах і враховувати специфічні умови, зумовлені віком учнів. Особливо важливі динамічність і водночас цілеспрямованість уроку, чіткий розподіл часу, взаємозв’язок навчальної діяльності з ігровою, опора розумових дій на практичні, поступо-  вий перехід від співробітництва з учителем до самостійної роботи, практика не тільки індивідуальних, колективних та групових видів роботи,а й парних; залучення дітей  до безпосередньої ігрової, практичної, експериментаторської,  дослідницької, пошукової діяльності; домагання активного відтворення знань, умінь і навичок, поєднання словесного відтворення з роботою над схемами, узагальнюючими таблицями, картками, опрацюванням  додаткової літератури; ретельні обмірковування  структури  уроку у відповідності до змісту предмету, віку учнів, кількості годин на тему, мети конкретного уроку, його місця в системі уроків, рівня навчальних досягнень школярів; психологічного мікроклімату в дитячому колективі; стану здоров’я учнів; постійне збагачення власного арсеналу способів організації  провідних видів діяльності учнів на уроці, вплив на мотивацію учіння, бачення наступність і перспективность у засвоєнні основних навчальних понять; всебічне враховування навчальних можливостей  змісту кожного уроку для розвитку й виховання особистостей учнів.    
                                                                                  
                                                                                                                                       Люта Т.О. – вчитель Петрівської ЗШ I ступеня